Як взаємодіяти з освітньою системою .

[OlaR]

В 13.07.2023 в 12:52, Бездомный сказал:

щоб відбараковувати репетиторів , необхідно  й  самому не аби як знатися на предметі 

Так. Але не обов'язково. Коли мала народилась, я багато читала про те, як і чому тре навчати дитину. Наприклад, рекомендацію не вчити дитину літерам та читати до 5 років я вважаю геніальною. Писати теж не потрібно вчити - навіть у 6 років рука ще не готова до такого навантаження. Малювати, фантазувати, грати, знайомитись з навколишнім світом - замість букв вчимо птахів, дерева, машини, динозаври та що завгодно. Ну і англійська. Краще за все - мультики з реальною вимовою носіїв  Краще старі діснєївські, де гарна англійська. Вимова репетиторів дуже далека від реальної англійської, а розповідати граматику та вчити читати/писати ще зарано  

Ну, а коли реально вже йде навчання, то потрібена гарна методика. Чим краща методика, тим меньше часу витратить дитина на отримання результату. Ну і для методики потрібен вчитель, який її розуміє. Якось спілкувалась з репетитором, яка заявила, що вона використовує "комунікативну методику", коли я її спитала, а що це означає, то виявилось, що вона не знає! Просто слово модне  Ну хто знав, що я особисто з цим розбиралась і розумію, що те, як вона планувала навчати, ніякого відношення до комунікативної методики не має. Звичайно, я не могла оцінити знання вчителя з англійської. Тому для мене обов'язково було наявність міжнародного сертіфікату (компетентні люди перевірили знання) та міжнародного сертіфікату на право викладати англійську (компетентні люди навчили). Для розуміння - на гарних курсах з самого початку не використовують рідну мову. Для дітей це обов'язково! Ось зовсім - картинки, жести, але не рідна мова. Дуже мало репетиторів, що вміють так вчити! Бо це складно - пояснювати, використовуючі мінімальний словниковий запас. Зазвичай, репетитори кажуть : "Добре", але далі пояснення йде з використанням лексики, яку учень на 90% не розуміє. Звичайно, що нічого не залишається, як 90% уроку слухати не англійську, а свою рідну мову. Але так англійську вивчити дуже важко і дуже дорого. Другий треш - переклад. Це найшкідливіша річ, яка тільки може бути на уроці. Третя - просте зазубрювання слів. Теж витрачається купа часу з мінімальною єфективністю. І так далі. Тому гарні курси, де на уроках немає рідної мови. Бо репетитор, який це все вміє, коштує як літак. Краще розділити цю суму ще з 10-15 дітьми у групі на курсах.

[OlaR]

Ну і самий універсальний метод контроля репетитора - дитині подобається + є результат. Про перше дитина сама розповість, друге - перевіряєте периодично прогрес, використовуючи задачники, яких багато у продажу на вибір. Там, зазвичай, є відповіді, для тих, хто не знає . З мовами складніше, але не на багато  На курсах діти регулярно пишуть тести, які можна побачити та зрозуміти, чи все добре. В підручниках іноземних мов теж є тести. А для перевірки розмовних навичок використовуєте їншого репетитора або якісь курси, де тестують для визначення рівня

[OlaR]

Кста, методика навчання читати словами, що дуже модна була в нас (не знаю, як зараз) судячи зі всього прийшла до нас з англомовної країни Для нашої мови - це зайва витрата часу. На відміну від англійської, де написання дуже мало перетинається з вимовою, в нас простіше вивчити букви, склади, слова, речення. Як і для німецької, наприклад

[OlaR]

В 13.07.2023 в 13:22, Бездомный сказал:

Методики не до сраки ... Це теж Ваша помилка. Ємність тре теж заповнювати, бо інакше горіти не буде, скільки не запалюй ...

=============================

та то зрозуміло ,  що у всьому потрібний баланс , але ж сильні методистки зазвичай забувають саме підпалити смолоскип  

Ні. Якраз сильні методистки вміють грамотно той смолоскип запалити  

[OlaR]

Професор Фелпс з австралійського університету провів цікавий дослід. Протягом місяця він розбивав студентів на групи з чотирьох осіб і доручав їм за 45 хвилин вирішувати управлінські завдання. Краща команда отримувала приз в 100 доларів. Студенти не знали, що в деякі групи підсаджували спеціальних людей, які грали доручені їм ролі. «Байдужий» - людина, яка сідала у групу, закидала ноги на стіл і занурювалася в свій телефон. «Єхидний» - під час обговорення робить саркастичні зауваження типу «Ви що, знущаєтесь?», «Ви, напевно, ніколи раніше ніким не керували. «Песиміст» - який виглядав так, як ніби вчора померла його улюблена кішка, і висловлював сумніви в тому, що завдання можна вирішити, і в тому, що ця команда здатна цю задачу вирішити. !!! Фелпс виявив, що навіть в тому випадку, коли інші три члени групи були здатними і мотивованими учнями, неконструктивна поведінка всього одного члена групи знижувала ефективність всієї групи на 30-40%. Виходить, що ефективність команди більше залежить від того, чи є в ній хоч один слабкий учасник - а не від того, скільки в ній учасників сильних. Висновок: Завдання керівників і HR-менеджерів полягає не в тому, щоб допомагати сильним співробітникам - а в тому, щоб позбавлятися від всіх слабких. Сильні впораються і самі, якщо слабкий не буде псувати соціальну ситуацію взаємодії. А. Морейніс

[Бездомный]

16 часов назад, OlaR сказал:

Як тільки суспільство піднімається до рівня, коли розум важніший за грубу фізичну силу, у суспільства починається вибір - признати жинку рівною чоловіку або не використовувати її потенціал, залишивши "не людиною". Зараз дуже гарно видно, який вибір приводить до заможнього життя, а який до злиднів ... 

той треш , який ви описали у дітсадочках - то ж все організували  жінки , які влаштувалися "не на своєму місці" на легку працю  - аби куди , аби не працювати

читати якусь умовну  марініну , чи ще якусь макулатурну  маячню  під час роботи .

 

нажаль , переважна більшість батьків розглядає дітсадочок , як камеру "умовно безпечного"  зберігання дітлахів , на час поки вони працюють . За умови хронічного дефіциту "дітомісць" у дітсадках , успіхом вважається  уже те , що вдається збути дитину з рук , щоб викроїти мамі будь який час  "вільного" - робочого часу .

усвідомлення того , що великий шмат майбутнього успіху/неуспіху  людини за великим рахунком , формується ще удошкільному віці приходить набагато піздніше - коли дііти вже повиростали , і ти розімієш , де ти налажав .

 

Змінено 14 жовтня 2023 користувачем Бездомный

[Бездомный]

Анлійська англійською ( знайти та  купити най кращого викладача з доступних )

Як ви с математикою-фізикою-робототехнікою-іт е.т.с.  дітей познайомили та розвивали ? 

Бо ці дісципліни в "звичайних школах" в кращому випадку - на рівні   формальної галочки у атестаті. 

Наявна деградація і без того поганої радянської  казьонної освіти .

Змінено 14 жовтня 2023 користувачем Бездомный

[OlaR]

В 14.10.2023 в 14:50, Бездомный сказал:

той треш , який ви описали у дітсадочках - то ж все організували  жінки , які влаштувалися "не на своєму місці" на легку працю  - аби куди , аби не працювати

читати якусь умовну  марініну , чи ще якусь макулатурну  маячню  під час роботи .

Всі виховательки моїх доньок теж були жінками ... То я б не пов'язували це зі статтю ... 

Цитата

нажаль , переважна більшість батьків розглядає дітсадочок , як камеру "умовно безпечного"  зберігання дітлахів , на час поки вони працюють . За умови хронічного дефіциту "дітомісць" у дітсадках , успіхом вважається  уже те , що вдається збути дитину з рук , щоб викроїти мамі будь який час  "вільного" - робочого часу .

Зазвичай цей вільний час жінки витрачають на цікаву розвагу "заробляти гроши для родини", бо багато чоловіків нездатні забеспечити фінансово навіть двох дітей. Чи Ваша жинка розважалась у салоні краси та в ТЦ поки над Вашими синами знущались виховательки у садочку?

Цитата

усвідомлення того , що великий шмат майбутнього успіху/неуспіху  людини за великим рахунком , формується ще удошкільному віці приходить набагато піздніше - коли дііти вже повиростали , і ти розімієш , де ти налажав .

Так. Чим раніше починаєш закладати фундамент, тим простіше буде встигнути вчасно побудувати будинок.

[OlaR]

В 14.10.2023 в 14:59, Бездомный сказал:

Анлійська англійською ( знайти та  купити най кращого викладача з доступних )

Як ви с математикою-фізикою-робототехнікою-іт е.т.с.  дітей познайомили та розвивали ? 

Бо ці дісципліни в "звичайних школах" в кращому випадку - на рівні   формальної галочки у атестаті. 

Наявна деградація і без того поганої радянської  казьонної освіти .

А далі був квест - знайди гарну школу та гарного першого вчителя.

Звичайні районні школи були відкинуті зразу як не придатні. 

Тому почався перегляд ліцеїв. Було схоже, що діти мали схільність до точних наук - спеціально ніхто їх не вчив - тільки зайняття у садочку. Але  вихователі відмічали, що вони швидко все схоплюють. Ну і вирішили почати з точних. Кста, колись водила середню до вчителя перед вступом у ліцей на перевірку готовності до іспитів і отримала геніальну фразу "Додатково займатись не треба - дитина повністю готова. Але це не Ваша заслуга - з дитиною займались методично грамотно" Потім та вчителька відправила свого внука до тих вихователів в садок.  Тобто і тут дуже важливо, щоб з дитиною займались професіонали, а не аматори. Для того, щоб отримати таку компетенцію, мамі потрібна відповідна освіта та хоча б 5 років досвіду роботи 5 днів/тиждень у садочку  

Але повертаємось до вибора ліцея. Я передивилась десь с 2 десятка на шляху від дома до роботи. Якщо не працювати, то можна б було ще десяток додати   В ті часи було простіше - в деякі можна було зайти до школи, подивитись розпис та постояти під дверима випускного класу початкової школи  Там теж, нажаль, було, що послухать  В деякі - не можна. Розмовляла з директорами шкіл. Але тут найбільше необхідної інформації можна отримати від батьків - діти вже великі і треш не дуже приховаєш. І я розпитувала всюди і всіх, включаючі бабусь у маршрутках, що забирали внуків зі школи, медсестер в дітячій полікліниці, матусь на дітячих майданчиках, всіх знайомих та знайомих знайомих та т.д. І завжди питала, а що подобається або не подобається. Бо, як не смішно, те, що комусь подобалось, категорично не підходило мені. І навпаки - розповідає мама, як там погано, а ти розумієш, що твоїй як раз таке сподобається  Так за півроку я дізналась про методику Росток та гарну вчительку, що буде набирати першачків  При чому настільки випадково виплила ця інформація, що я назавжди запам'ятала - якщо щось тре, то питай всіх підряд - обов'язково знайдеться той, хто поділеться інформацією.

Далі пішла до школи знайомити доньку з вчителькою. Не влоб - чекали під кабінетом, потім пару хвилин я порозмовляла з вчителькою і все. На мій погляд - це обов'язковий етап. Бо діти дуже тонко відчувають дорослих. 

Змінено 15 жовтня 2023 користувачем OlaR

[Бездомный]

 У вищий школі вже запізно. Там вже треба вчити вирішувати проблеми. А навчатись дитина повинна вчитись в садочку та початковій/середній школі. Вже в старшій вона повинна вміти сама знаходити інформацію для вирішення проблем. Мала вчилась в останньому класі школи в Англії. В неї було аж 3!!! предмети, які їй будуть потрібні для вступу (типу ЗНО вони здають в кінці року). І річний проект. Реально 167 сторінок унікального тексту (всі роботи ретельно перевіряються на плагіат!) з описом цільової аудиторії, варіантів рішення завдання, обгрунтування обраного метода вирішення і розроблений особисто застосунок. В нас таке за диплом піде, а в них це школярі, що планують вступати у вузи,  повинні зробити  ...

[MrBeen]

Я заметил что уровень образования у детей просел причем существенно если так будет дальше то ничего хорошего конечно ничего не выйдет((( в долгой перспективе..

[hause]

osvita.ua/blogs/90966/?fbclid=IwAR3N-yArJ_ikSSS2dFGCWJs-hX-R0ZXh7rMd9kqDDZKJrtoOcRiktPrbDSo

«Писана торба» вітчизняної математичної освіти

Хіба хочеш – мусиш оте гірке і наболіле сказати, про ту писану торбу вітчизняної освіти, з якою та освіта носиться якщо не з пелюшок, то вже точно з середніх груп дитячого садочку.

І навчальних годин на ту торбу міряно-неміряно виділяють. І інтелекти та здібності писаними торбами вимірюють. І царицею наук називають…

Та вже доносилися, довимірювалися та доназивалися до того, що після одинадцяти, а в реальності п’ятнадцяти років вивчення вмісту тієї торби, яку то арифметикою, то математикою, то алгеброю, то геометрією, то тригонометрією називають, прости господи, здобувачі освіти, додавати, множити і ділити не вміють.

А вони таки не вміють. Бо проводиш експеримент в одинадцятому класі престижного ліцею – і з’ясовуєш, що дві третини учнів та майбутніх студентів закладів вищої освіти поняття не мають ані про елементарні математичні трансформації формул, ані про елементарні математичні дії з числами, записаними в стандартному вигляді.

Я вже мовчу про рівень математичних знань тих, хто стають студентами металургійних коледжів. Бо останні років п’ять той рівень на вступних співбесідах оцінюю (асистентом звичайно).

Оцінюю і постійно себе запитую, це ж як і чому треба навчати Homo sapiens, а простіше кажучи людину розумну, щоб за десяток років того навчання не навчити тому, що коли а:х=b, то х=а:b. Що 5 помножене на 10 в п’ятій степені, це 500000, а 5 помножене на 10 в мінус п’ятій степені, це 0,00005, і що результатом множення цих чисел буде 25 на десять в нульовій степені, а отже – просто 25.

Знаєте, менше всього хочеться звинувачувати тих нещасних учителів математики, які, виконуючи нікчемні навчальні програми, вчать тих бідних, затурканих дітей чому попало, тільки не тому, що треба.

Бо такими ж нещасними є і вчителі фізики, і вчителі хімії, і вчителі літератури, і загалом всі ті, хто має щастя виконувати ті навчальні програми, які не мають нічого спільного ані з суттю того предмета, для якого написані, ані з суттю того процесу, який називається навчальним процесом.

Бо наша вітчизняна система освіти – це що завгодно, тільки не система освіти і не система знань. Бо «система» – це сукупність взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих деталей, які утворюють цілісний, гармонічний, працюючий механізм..

А про який гармонічно працюючий механізм можна говорити, якщо кожна деталь цього механізму – то позбавлена певного стержня, певного змісту і сенсу абракадабра, яка існує сама по собі і яка плювати хотіла на інші абракадабри.

І якщо серед цих абракадабр ми виділяємо ту, яку позначаємо узагальнюючим словом математика, то тільки тому, що математика дійсно є і має бути тією базою, тією основою, спираючись на яку, має вивчатися і фізика, і хімія, і інформатика, і житейська бухгалтерія.

Але щоб бути тією основою, треба навчати не того, що хочеться, а того, що треба.

От просто цікаво: ті, хто пишуть навчальні програми з математики і які називають себе професорами, докторами та академіками, розуміють факт того, що математика заради математики – то ж ні про що?

Що математика, а особливо математика шкільна – то лише інструмент, який потрібно надати учню для успішного вивчення тієї ж фізики, хімії, інформатики чи бухгалтерської справи.

А якщо замість такого інструменту, замість того, що потрібно знати і вміти, учень отримує какофонію формул, теорем і прикладів, 95% з яких не мають жодного відношення до того, що дійсно треба знати і вміти, то вибачте, але гріш ціна такій математиці, таким програмам і такому навчанню.

Бо навіть ті 5% потрібного, то ж з того математичного мотлоху ще треба виокремити. А це ще той інтеграл.

Та й того потрібного не так вже й багато треба. Бо мова ж іде не про якісь інтелектуальні супер матерії, а про елементарні математичні навички, однак такі, які потребують певної практики і певного часу.

І часу того в математиці стільки, що не те що людину розумну, мавпу навчити можна. От тільки ж вчити треба не того, що екстрасенси приписали, а того, що треба.

Але ж ні. Нам же математику заради математики подавай. Нам же в ту математику замість сутнісних, потрібних речей всю купу відомих математичних знань треба засунути, а потім щонайменше десять років навколо тієї купи кругами ходити і нічого так і не навчити.

А ще важливим та необхідним є те, щоб потрібний для вивчення тієї ж фізики математичний інструмент був наданий учневі не коли попало, а коли потрібно.

Бо якщо до початку вивчення фізики (7 клас) учня не навчили додавати, віднімати, множити та ділити числа, представлені в стандартному вигляді, якщо не навчили елементарних математичних трансформацій формул, то гріш ціна тому математичному навчанню.

Якщо до 9-го класу учню не пояснили суть того, що називають квадратним рівнянням, і не навчили розв’язувати ці рівняння, то гріш ціна тим програмам і тим підручникам, за якими ту математику вивчають.

Здавалося б, ну що складного в тому, щоб пояснити учню, що рівняння вигляду ах(2) + bx + c = 0, називається квадратним рівнянням. Що цьому рівнянню відповідає певна крива, яка називається параболою. Що рішеннями цього рівняння є точки перетину відповідної параболи з числовою віссю ікс. І що в загальному випадку ці рішення визначаються за певною універсальною формулою. А якщо в цій формулі, під знаком кореня квадратного буде від’ємне число, то це означатиме, що відповідне рівняння не має рішення (парабола не перетинає вісь ікс).

Що складного в тому, щоб на двох-трьох конкретних прикладах показати, як розв’язуються подібні рівняння, і добитися того, щоб кожен учень з десяток, а краще два десятки разів, методом елементарної підстановки чисел а, b, с у відповідну формулу виконав елементарні математичні дії і отримав конкретний результат. І той учень на все життя запам’ятає, що таке квадратне рівняння, що воно означає і як розв’язується.

Але ж ні. Нам же в цю елементарно просту схему дискримінант треба всунути, нам же туди теорему Вієта треба заштовхати. Нам же b на р, а с на q треба замінити, а краще b/a позначити р, а с/а позначити q, а потім довести, що оскільки ікс один плюс ікс два дорівнює мінус р, а ікс один помножене на ікс два дорівнює q, то рішення система цих лінійно не лінійних рівнянь (яке до речі, є не рішенням, а з стелі взятою, з пальця висмоктаною відповіддю, яку можна вгадати лише для двох-трьох конкретних випадків), це ж набагато «простіше», аніж просто підставити числа а, b, c в базову, універсальну формулу і отримати конкретну, гарантовано достовірну відповідь.

Який результат, питаєте? Та відомо який – каша в головах: і ні за теоремою Вієта, ні за базовою формулою, ні з дискримінантом, ні без дискримінанта квадратні рівняння розв’язувати не вміємо. А головне навіть поняття не маємо, про що і для чого ці самі квадратні рівняння.

А про квадратні рівняння згадав тому, що той основний закон кінематики, який у загальному вигляді в 7-му, а детально в 9-му класі вивчається і який рівнянням поступального руху називається, то ж і є квадратне рівняння. Рівняння, у якому тією змінною величиною, яку в математиці іксом позначають, у реальних фізичних процесах є тим, що часом називається і що тривалість подій характеризує.

Що робити, питаєте? А що тут поробиш? Тридцять три роки тільки те й робимо, що реформуємося та перереформовуємося. Та вже до ручки, до дна дореформувалися.

Бо замість того щоб бодай притомні навчальні програми написати та їм відповідні підручники видати, ми мильні бульбашки пускаємо.

Утім, про що це я, до кого це я. Чи бува не до тих, хто, присмоктавшись до казенного пирога, запускання мильних бульбашок своєю професією та сенсом свого ситого, але нікчемного існування зробили.

Автор: Андрій Карбівничий, викладач Новомосковського фахового коледжу Українського державного університету науки і технологій.