sopilka

Король Артур, зважуйтеся на декор Кілька фото (з мобільного) - і цегла, і бут, і замок... Кращі фото можна в google пошукати "Дім з химерами у Луцьку" Бажаю успіхів!

Знайшла кілька фотографій з архівів: скульптор будує будинок своєї мрії. Будує вже дуже довго - років 20-25. У Луцьку цей дім вже давно став позначкою для туристів. Молодший брат Будинку з химерами.

Можливо. Почекаємо ще пару сезонів. Нам зараз актуально систему брудо-черевико-очистки налагодити, щоб все в хату не носилося.

Дякую за поради. Korni, вибачте, що у Вас в гостях. Бак який нам вчепили і на бак зовсім, більше схоже на каністру для води. Дивно, що воно ще й працює, але я весь час в очікувані – або відірветься, або розплавиться. Тому міняти будемо обов’язково. Є ще одне застереження – гарячий бак біля дерева це безпечно? Можливо його треба робити з подвійними стінками? Ну і форма можливо буде не завсім стандартна, він під самим дахом у найвищий точці. Сергію, дуже дякую. Я Вам напишу, розпитаю про деталі. А то може приїжджайте на заміри;)

Дякую, на місці ми навряд чи зможемо, швидше за розмірами замовити. Можливо підкажете де або у кого це можна зробити?

Korni, підкажіть, будь ласка, бак для відкритої гравітаційної системи опалення може бути пластиковим? Мені здається, що не повинен, температура ж висока. Якщо він має бути з металу, де його можна придбати, чи потрібно виготовляти на замовлення? Дякую за допомогу.

Неймовірно гарний будинок! За посиланням історія відбудови старої ферми в горах Італії, чимось ваш дім нагадує, можливо зацікавить. (ссылка устарела) Бажаю успіхів!

Дякую за привітання. Зв'язок у нас непоганий, найкращий сигнал у Київстар. Нещодавно дізналися, що неподалік планують нову електролінію тягнути, сподіваємося, що невдовзі і з електрикою стане надійніше. Добавлено через 10 минут Без зайвих слів, запрошую всіх зазирнути на сайт із промовистою назвою (ссылка устарела) Якщо добре там поритися, дуже багато про книжкові полиці, книжку в інтер'єрі, книжко-меблі, оформлення домашніх бібліотек та кращі інтер'єри книгарень можна знайти.

Який же ж тут негатив, тут тільки захоплення може бути таким підвалом

Друзі, вітаю вас зі святом Великодня і бажаю радості, затишку та злагоди у наших серцях, у наших сім’ях та наших домах. Бажаю з новими силами і Божою допомогою завершити улюблені будови і жити в них довго та щасливо.

А Ви все ближче до мети. Це, здається, найприємніше, коли всі декоративні задумки починають проявлятися. Цей другий блакитний колір, справді, гарніший.

Дивлюся на Ваш будинок і думаю, що перевага одноповерхового будинку ще й в тім, що самому собі можна вигляд з вікна зробити, на свій сад і своє подвір'я, а на на сусідське. А з середини будинку вхід в підвал не плануєте робити? Чи він тільки для "зовнішнього" користування? Рада за Ваші темпи і за хороших майстрів.

А це веранда. Планували покласти дошки на відстані одна від одної, щоб сніг і вода стікали. А потім якось дуже дешево підвернулася вже шліфована дошка з пазами – так і поклали. Покрили базою та морилкою, на цьому мали би зупинитися, але так захопилися, що зверху ще три шари глянцевого лаку додали. Ще те «термодерево». Навіть дід з нас посміявся. Влітку було дуже гарно, взимку дуже слизько, а зараз дуже брудно. Вже дочекаємося коли зіпсується, тоді й переробимо.

Траншея не дуже глибока, приблизно 65-70 см. Мало би вистачити, там же ухил досить крутий. Поки проблем не помічали.

Найбільша наша радість полягає в тім, що вся система водопостачання працює механічно, без прив’язки до електрики, на яку на перевалі покладатися не можна. Вода із закопаного та утепленого водозбірника, що розташований набагато вище від будинку, потрапляє в дім і цього тиску достатньо для хорошого напору води навіть на другому поверсі. Щоб розмістити все необхідне у санвузлах вираховували кожен сантиметр, їх довелося розташувати в колишньому коридорі. Всю сантехніку купували за принципом – найменша ціна, відповідний розмір та проста форма. Труби утеплені та сховані в стіни. Нас застерігали, щоб пустили труби зверху, легше ремонтувати «коли що», але дуже не хотілося. Ці приміщення дуже добре утеплені, може навіть занадто. На другому поверсі температура така, що не тільки підлога, але й стіни теплі вийшли. На першому трохи прохолодніше, але теж дуже комфортно – дерев’яна підлога тепла і приємна на дотик босоніж. Нашим львівським майстром, який все це зібрав ми супер-задоволені і можемо всім рекомендувати. Вся система при потребі благополучно спускається та швидко запускається. Плитка у всьому будинку однакова, однотонна з легким рельєфним декором, вона для підлоги, али ми її і на стіни поклали. До того ж українського виробництва і досить бюджетна (Cersanit).

Мій добрий друг колись назвав ці три речі головними ознаками цивілізації. Інтеренет штука не хитра, поклав модем в кишеню – і завжди на зв’язку. А от каналізацію на горі зробити – непросте завдання. На жаль, нам доводилося бачити будинки, господарі яких особливо цим питанням не переймалися, а каналізаційну трубу виводили неподалік від річки, без всяких септиків, додаткових зусиль та витрат. Ми намагалися поставитися до цього відповідально, для відводу каналізаційних стоків встановили три септики. Добре, що площа та ухил ділянки дозволяє це зробити, та й річки, на щастя, поблизу немає. Перші два зацементовані та гідроізольовані, а третій з дренажним дном та виведеною трубою на дренажне поле. Зробити це було дуже непросто, схиляю голову перед нашими майстрами, які доклали неймовірних зусиль, щоб затягнути бетонні кільця кіньми на гору, вигризти ці глибокі ями та траншеї, встановили їх та ще й змусили всю цю систему працювати. Наявність всіх зручностей в домі дотепер дивує і втішає мене не менше ніж доступ до безпроводового зв’зку з цілим світом.

Раз приїхали ми, коли ще сходів не було, кажу хлопцям, що ж ви досі стіни не зачистили і не пофарбували? «Не можемо, ми ж по них ходимо!» Й справді, дуже вправно вони вертикально по всьому будинку пересувалися, ніби павучки. Сходи - річ особлива. Коли вони є, вважай будинок готовий. Для сходів у нас було дуже мало місця. І зверху і знизу. На другому поверсі через двері до кімнат, а на першому, через вузький коридор. Міряли, крутили – втулили як змогли, щоб і не надто круті, і не надто вузькі. Балясини з ясеня замовили на місці без нас. А зі смерековими сходинками дивна історія вийшла: нам виявилося простіше і дешевше купити їх в Епіцентрі у Києві і привезти на гору, ніж в горах замовити, хоча саме в горах вони і виготовлені. Сходи зібрав місцевий майстер, загалом ми були задоволені – вони такими легкими виглядали, але потім конструкція «краш-тест» не витримала, край сходинки непередбачено обломився, та ще й під гостями. Тоді столяр виточив під кожну сходинку додаткові фігурні підпори - тепер тримає добре. На малюнках все видно, тільки фото всі святкові, а не робочі. Це тому, що ми «на будову, як на свято». Спочатку думали, що сходи у нас будуть якісь дуже особливі та оригінальні, але дизайн вийшов досить стандартний, майже як у всіх в цих краях. Менше з тим, нам підходить. Тепер під ними наш песик любить сидіти. Посередині східців Мар’яна Савка На сходах Посередині Є сходинка, де я Сиджу собі і думаю: Ця сходинка – моя. На півдорозі сходинка – Не знизу, не згори. Як гарно тут проводити І ранки, й вечори.

А відпочивати завжди добре. Особливо дітям і собакам…

Проблема дуже серйозна. Та й у Києві не набагато краще - люди примудряються навіть з вікон сміття викидати. Просто в горах це все як на долоні видно. Починати, звичайно, треба з себе, але самі селяни і сільради з цією проблемою впоратися не можуть. Зараз сміття в мішки збирають і виставляють в певних місцях вздовж дороги, а машина збирає. Але з гір воно все одно нікуди не дівається – напевно, десь там все в прірву і висипають «централізовано». Щось робити все одно треба, можливо, якісь екологічні організації залучити з просвітницькими акціями? А у Дніпропетровську сортують? Добавлено через 10 минут Комашко, дуже дякую, приємно, що Вам приємно. У Вас такий гарний будиночок виходить, і плитка така незвичайна - не нарікайте. Перепочиньте собі з кавою і книжкою, але на всі технічні вимоги «вважай подвійно»! Нам будова не набридла, бо ми на ній, практично, і не були. А коли були – взагалі не вірилося що це все якось зробилося, тож раділи і з того що маємо. З багатьох недосконалостей не переймаюся, але ж у нас така хата і в такому місці, що має бути трохи «пошарпаною». А є ж речі принципові – міцність, надійність, безпека, комунікації, тут помилки неприпустимі. Ми за свою необачність згодом подвійну ціну заплатили – переробляли електрику, з опаленням не з першого разу все склалося, повністю перескладали перестінки з гіпсокартону, утеплення варто було посилити. А все ж це можна було розрахувати і передбачити… Якщо б колись знов будували – все б робили як книжка (форум) пише. Вам успіхів, часу і натхнення;)

Дякую. Криворівня таке унікальне місце – гарний вибір. Я весь час думаю, чи вона така знаменита, бо стільки відомих людей тут жили, чи, навпаки, всі вони сюди тягнулися, бо щось неповторне в цих місцях відчували? Нещодавно вирішили відвідати музей у Криворівні. Зібралися в гості до Параски Плитки-Горицвіт. Тим, хто бував на Гуцульщині, її імя добре знайоме, але для широкого загалу Параска Плитка-Горицівіт мало відома. Кілька років тому у Києві, випадково натрапила на виставку її книжок та картин, здається у літературному музеї. Але це було ще до будівництва, і тоді вона у мене якось не асоціювалася з Криворівнею і з нашим сусідством. На цій виставці були представлені її рукописні книжки та величезна кількість малюнків та картин, переважно в стилі народного наїву та на релігійну тематику. Пригадую, книжки мене здивували, дуже різні - з віршами, з оповіданнями, всі написані власноруч, переплетені власноруч, у твердих саморобних палітурках, і такі товсті понад 500 сторінок, як цілі енциклопедії. Але тоді я, звичайно, всієї глибини її історії не зрозуміла. А коли вже тут в горах на згадку про неї натрапила, та ще й в Криворівні, захотілося більше дізнатися про її життя. Інші музеї у Криворівні при дорозі стоять, їх легко занайти, а цей щось не видно. Зупиняємося, питаємо, як до музею Плитки-Горицвіт проїхати? Це вам вгору треба – скільки зможете проїдете, а далі пішки трохи... Ми вже знаємо, що «трохи» за гуцульськими мірками не менше кілометра-півтора означає. Справді, далеко ми не заїхали, машину залишили і пішки. Дорога все вгору і вгору, вздовж неї такий струмок чималенький бурлить. Діти довкола нього так і в’ються. Переходимо місток (див. фото уважно), а місток не простий, а щойно складений, підсилений. А це що означає? Це означає, що попередній «вода забрала». Далі знов «дорога» (див.фото), а люди нею щодня ходять…Так потихеньку добралися до Параскиної хати. Впізнала я її відразу, з двох причин – по-перше, вище вже нічого немає, тільки небо. По-друге, дуже вона вирізняється з-поміж інших, така маленька, мальовнича, я б навіть сказала, казкова, якби всієї гіркоти її життя не знала. І поряд неї ніякого натяку на господарство, навіть колишнє, немає. Господарством Параска не займалася, не мала часу на такі речі. Сьогодні Параску Плитку-Горицвіт вважають своєрідним жіночим символом Криворівні, а як на мене, не тільки Криворівні, але й всього гуцульського краю. Жіноча доля в горах це особлива тема, жінки тут завжди на других ролях, а роботи на їхніх плечах – не позаздриш. Якщо чоловік філософ – звісна річ – мудрець карпатський, а якщо жінка – в кращому випадку дивачка, а в гіршому, такий виклик традиції взагалі не прощають. Але погляд у Плитки-Горицвіт не з лякливих. Потреба у творчості у неї була настільки сильною, що затьмарила всі інші буденні речі. Є таке життєве кредо – якщо можеш не робити – не роби. А вона не могла. Музей відчиняють на вимогу, тільки коли відвідувачі приходять. Так склалося, що жінка, яка ключі від нього має і поруч живе, в той час якраз була внизу у долині, а підніматися їй хвилин 30-40 треба було, ми подумали, а раптом у неї якісь справи або плани були, а тут ми зі своїм візитом – і турбувати її не стали. Походили довкола, позаглядали. Дві маленькі іграшкові кімнатки можна було розгледіти і крізь віконце. Я побачила книжки, її власні і не тільки, скульптури, витинанки і …друкарську машинку. Доля її була дуже непроста - потреба у навчанні, тяга до знань, натомість, обернулася невільницькою працею у Німеччині під час війни, згодом активна участь у підпільній боротьбі УПА (зв’язкова Ластівка), за це 10 років таборів у Сибіру та Казахстані, з них 5 на милицях, з обмороженими ногами. Ми, здається, до тієї жорстокості вже так звикли, що «10 роками таборів» вже нікого і не здивуєш, так спокійно зараз про це говорять. Й після повернення, можна припустити, її життя не мед було. Але вона не здалася, хатку цю сама собі обладнала, організувала в селі народний хор, записувала пісні, перекази. Також ми дізналася, що Параска захоплювалася фотографією, і, щоб зібрати гроші на придбання фотоапарата та проявочного обладнання ходила на роботу щодня долаючи 27 кілометрів. Коли вона його купила, роботу кинула, а сама стала першим фотодокументалістом, етнографом Криворівні, помагала людям у селі, з того і жила. Сама писала і видавала свої рукописні книжки, кожну в єдиному примірнику. Кажуть, у Криворівні ледь не у кожній хаті була книжечка подарована Плиткою-Горицвіт. Коли не мала паперу, писала на обгортках, холсти робила з клаптиків тканин зі старого одягу, чимось сусіди підтримували. Згодом вона зовсім усамітнилася, виконувала свою обітницю прославляти Бога. Останні роки провела у страшній нужді та майже повній сліпоті. Я стояла біля її хатки приголомшена - пригадала музей в центрі Києва, велику залу з блискучим паркетом, заповнену її книжками і картинами. Вони були абсолютно достойним експонатами. Мені не вірилося, що все це могло зберігатися тут у хатинці, яка не опалюється, навіть не вірилося, як воно могло все тут вміститися. Напевно, найцінніші примірники все-таки перебувають в іншому місці – не знаю. А з іншого боку, тільки тут і має бути її музей, тільки в тому місці де вона жила і все це створила, інакше, повною мірою її не збагнути. Так мене історія її життя і відданості своєму покликанню зачепила. В музей ми не втрапили, а діти цього ніби і не помітили – біжать собі вниз вздовж струмка, веселяться, камінці у воду кидають. І врешті-решт, запитують, так хто ж така та «Параска-Плитка-Горицвіт»? Навіть і пояснити не знаю як…Іду, мовчу, а собі думаю, наступного разу пояснемо, коли знов сюди піднімемося. Вже з ключами. Зрештою нам і так дуже багато чого стало зрозуміло, один шлях на гору чого вартий. Може ця дорога і є музей її пам’яті?

Якщо довкола під іншим кутом зору поглянути, справді, японські мотиви можна помітити.

Внутрішні роботи, справді, складають більшу частину витрат. До того ж, коли починаєш вибирати - завжди є бажання та спокуса купувати найкраще, часом потрапляємо на гачок маркетологів.... Але ж у внутрішніх роботах прихований і великий потенціал для економії. Оглядаючись назад, з досвіду будівницта будинку і декількох ремонтів, можу сказати, що "найкраще" виявлялося на завжди найкращим, а досить прості і дешеві рішення та матеріали виявилися якісними і надійними. Тепер я завжди намагаюся дотримуватися принципу не найкраще, а "достатньо добре" (good enough). Але обсяги, звичайно, великі і Ви молодці - просуваєтеся вперед. Бажаю успіхів!

Cніг зійшов, а сміття залишилося. Фотографуєш джерела, потічки, а ракурс такий вибираєш, щоб пластикові пляшки в кадр не потрапили. Сміття в Карпатах, і не тільки в Карпатах, велика проблема. Минулого року нам зауваження зробили, що ми свою фасадну частину після зими не прибрали, виявилося, що за нас це зробили місцеві школярі. Цього року ми самі все перевірили – ніби не багато, а коли прибирати почали – мішок назбирався. І наше побутове сміття теж проблема, його ж кудись дівати треба. Максимально все сортуємо і вивозимо самі подалі з гір. Щоб простіше це робити було, зробили з дітьми таку просту і наочну систему сортування: що гниє – закопуємо, що горить – палимо, пластик – вивозимо. Співвідношення приблизно таке: 25%-25%-50%. Пластика і пакетів, на жаль, найбільше. Чули, що сміттєзвалище десь прямо у горах є. Просто звозять все і кадають у прірву.

На жаль, на превеликий жаль, майстрів з Коломиї я Вам рекомендувати не зможу. От вже мені ті цісарські майстри. Проблеми з опаленням у нас є, відносно невеликі, але є. В декількох місцях (крани, з'єднання) підтікала рідина. Радіатори цілі, труби, на щастя, також. Але сама система недосконала, кілька радіаторів залишаються холодними, як ми їх не качали – не допомагає. Швидше за все будемо більшу частину переробляти влітку. А загалом, гріє дуже добре. Правда, трохи нерівномірно – на другому поверсі жарко (+25), на першому прохолодно, у верхньому санвузлі, наприклад, вчора +34 наміряли. Просто хамам якійсь. Така різниця з температурою, очевидно, не тільки з опаленням пов'язана, перший поверх у нас гірше утеплений, підлога зовсім без утеплення, тільки два шари дошок: чорнова+лаги+чистова. І тамбура у нас немає, місця для нього особливо не було. Трохи злегковажили. Це все я до помилок, які раджу не повторювати, записую. Але вони є наслідком однієї великої помилки - відсутності проекту і відповідних розрахунків. Про нашу систему я згодом у подробицях напишу, можливо щось підкажете. А тим часом, треба нам на основний форум йти і про опалення все з початку читати.

Тетяно, вітаю Вас з початком нового будівництва, це завжди так захопливо. Тим більше для Вас це не перший проект - зможете все передбачити. Мені скандинавський стиль дуже подбається, думаю, і серед Ваших майбутніх клієнтів таких знайдеться чимало - не тільки зрозуміють, але й оцінять відповідно. Бажаю успіхів!