Габузино

Отримав хлопець гарбуза.

Хай і в Вашому городі таке вродить.

Тримайте хлопці гарбуза!

Гарбуз великоплідний має хвостик циліндровий без рубчиків - борозенок. Є дуже великі сорти, як Атлантичний Гігант, а є зовсім невеликі.

Унабі - китайський фінік достойний уваги, чи виживе саме на Вашому кутку не знаю - ще не посадив.

Пан Орфей - гуру по часнику на ф АПК

Багато хаток - багатий врожай.

Щоб птички не гризли трубки з очерету - варто їх трохи уберегти.

Маєте багато горіхів - Вас це не омине.

Непоганий варіант хатки для осмій. ATTACH]552651[/ATTACH]

Осмія двуколірна. Розмір: 8-15 мм. Це бджола одинак в тому сенсі, що у цьог виду існує лише один тип самок, котрий і розмножується, і запасає їжу для потомства. У цих бджіл немає спеціальної касти робочих бджіл. Ці бджоли не виробляють ні мед, ні віск. Свої гнізда ці бджоли створюють в пустій мушлі - раковині равлика, в котру відкладають одне яйце, добавляють хлібець - пилок з нектаром для личинки, герметично її закривають, а потім роблять горбочок над раковиною з травинок.

Осмія рогата потребує більших трубочок до 12мм.

Осмія таки варта уваги.

Осмія синя - вона таки синя!

Оса запилювач.

Не беру на себе авторство інформації - викладаю в оригіналі - вирішуйте самі як вчинити. Осы в саду При уходе за растениями в садах нам часто доводится наблюдать за разными осами. Осы подчас причиняют садоводам много беспокойства. Но ни в коем случае нельзя отнести всех ос к вредным насекомым! В своём саду я встречаю несколько видов так называемых «бумажных» ос (свои гнёзда они делают из целлюлозы) и ос других видов, о роли которых в жизни сада я и хотел бы рассказать. Шершень Несколько лет появились у нас шершни. Что-то произошло с природой и экологией нашего региона - ведь раньше этих убийц у нас не было. Шершень обыкновенный ((Vespa crabro)) относится к общественным осам, в семьях которых имеются самки, самцы и рабочие особи. Шершень достигает в длину до 3,5 см. Оплодотворённая самка шершня зимует в укромном месте, а весной начинает строить новое гнездо и откладывать в него первые яйца, ухаживать за вылупившимися личинками. Гнёзда шершней располагаются в различных полостях и могут достигать полуметра в ширину. Для постройки своего бумажного гнезда шершни обгрызают кору со стволов деревьев (обычно берёз), соскребают частицы дерева с некрашеных деревянных поверхностей строений. От тщательно пережёванных и смоченных слюной частичек древесины самка отделяет тонкие полосочки бумаги, из которых слепляет сферическое гнездо с прикреплёнными друг к другу шестиугольными ячейками сот внутри сферы, обращёнными открытым отверстием вниз. В каждую ячейку самка откладывает по яичку и начинает кормить-оберегать личинок, появляющихся через несколько дней после кладки. Выращенные самкой шершня первые молодые рабочие особи вскоре начинают летать - теперь они сами продолжают строительство гнезда и выкармливание новых партий личинок рабочих особей. В сильно разросшемся гнезде к концу лета появляются самцы и самки, которые спариваются. С наступлением холодов рабочие особи и самцы погибают, а оплодотворённые самки уходят на зимовку. Весной весь цикл развития семейства шершней повторяется. Шершни больно жалят, как и другие осы (обычно жалят в раздражённом состоянии, чаще около гнезда). В отличие от медоносных пчёл, жало шершней без зазубрин и не остаётся в ранке. Поселяясь вблизи пасеки, шершни серьёзно вредят, уничтожая медоносных пчёл. Не жалуют шершни и шмелей. Однажды я видел, как единственной самке шершня удалось уничтожить целую семью шмелей. Подлетала она к гнезду шмелей из-за угла дома: убивала одного охранника-шмеля и пряталась назад. И так делала много раз, пока не перебила всю охрану гнезда. А потом самка шершня взялась и за само гнездо шмелей, чтобы добраться до мёда. С шершнями мы расправляемся безжалостно. Пчелиный волк Подобно шершням, вредит на пасеках при массовом размножении оса под названием пчелиный волк ((Philanthus triangulus)) длиной около 1,5 см. Пчелиный волк относится к так называемым «роющим» осам, устраивающим своё гнездо в земле. Вылупившимся личинкам пчелиный волк носит медоносных пчёл, которых он парализует жалом (одной личинке обычно требуется на прокорм 3 пчелы). Оса обыкновенная и оса германская Как от шершней, так и от других всем известных обычных бумажных ос – осы обыкновенной (Paravespula vulgaris) и осы германской ((Paravespula germanica)) - вред садоводам довольно большой. Свои гнёзда эти осы строят под землёй или в укромных местах жилых строений, досаждая людям. Периодически мы убираем с чердаков эти осиные «бомбы». Годовой цикл развития проходит у этих видов бумажных ос точно так же, как и у шершней. Германские и обыкновенные осы портят спелые ягоды и фрукты, прогрызая их кожицу и высасывая сладкий сок. Повреждённые осами плоды быстро загнивают. Любят осы и сахаристые продукты: стоит только начать варить варенье, как осы уже тут как тут! Эти осы очень агрессивны и особенно не дают прохода возле своего гнезда, а их укусы весьма болезненны. В саду польза от германских и обыкновенных ос в том, что они неплохо опыляют растения. Для выкармливания своих личинок осы ловят вредных насекомых, мух. Поэтому, если осы не очень докучают, не стОит «выселять» их из сада. Однажды в мае у нас в саду поселились две семьи земляных ос. Это показалось мне подозрительным; я высказал догадку, что скоро пойдут длительные и обильные дожди (так впоследствии и оказалось). Одна семья ос облюбовала место под шифером в гараже, но долго она там не продержалась – не выдержала запаха бензина. Другая матка начала делать гнездо под крышкой колодца. Мы некоторое время с интересом наблюдали за её хлопотами. Как здорово она вентилировала и охлаждала своих личинок, когда мы открывали крышку колодца, а солнечный свет начинал попадать на соты! «…Бумага – хороший теплоизолятор. Поэтому стенки бумажных осиных гнёзд служат надёжным препятствием для теплообмена с окружающей средой. Колебания температуры внутри гнезда не превышают половины градуса. Даже когда снаружи сравнительно холодно (мороз в –10 градусов), то в гнезде поддерживается оптимальная для развития личинок температура в +30 градусов. Как осы разогревают свой дом?Осы то расслабляют, то напрягают мускулатуру, которая движет крыльями (сами крылья в это время не работают). Получается эффект, подобный работе двигателя автомобиля на холостом ходу. Тепло, образующееся в вибрирующих мышцах осы, распространяется от неё во все стороны. Маленькая живая печечка получается! Но оса не одна в гнезде, а их много – вот и образуется тепличный эффект в осином доме.Ну а если нужно охладить внутренние покои бумажного осиного жилища-шатра?Тогда осы приносят воду и разбрызгивают её по сотам. А чтобы вода быстрее испарялась (испарение требует затраты тепла), осы стоят над сотами, у входа в гнездо и машут крыльями в очень быстром темпе. Такого рода вентиляция очень надёжна: в течение нескольких секунд температура в гнезде падает на несколько градусов.» (Из книги Игоря Акимушкина «Мир животных»). Пока ос было мало, они нас не жалили. Но как только численность осиной семьи сильно увеличилась, осы стали яростно защищать своё гнездо и нападать на нас. Пришлось удалить осиные соты от колодца. Тогда матка перебралась в другое место, но опять же рядом с нами - возле входной двери дома. Кое-какие щели внутри веранды пришлось заклеить от проникновения ос (мы часто наступали на ос, поскольку ходим на веранде босиком). Осиная семья вела себя мирно до начала осенних холодов, а потом осы «озверели» и стали неистово жалить нас. До осиного гнезда добраться было нельзя, поэтому я смешал «Инта-Вир» с сахаром и мёдом и намазал щели веранды, через которые осы проходили к своему гнезду. Вскоре в гнезде начался сильный гул; осы не вылетали в течение суток. Жаль было травить ос, но другого выхода не было... Наблюдая за осами летом, мы видели, что они несли в своё гнездо мух и мелких живых гусениц. Тащили даже личинок колорадского жука, которые часто по весу были больше, чем сама оса. С первого захода оса с этим тяжёлым крупногабаритным грузом даже не могла попасть в щель, ведущую к гнезду – промахивалась. Приносили осы для кормления личинок также кусочки ягод и плодов (ежевики Торнффри и малины сорта Р-1, мелкие частички спелых яблок). Так что, сами решайте - полезны германские и обыкновенные осы для сада или вредны... Осы других видов Встречаются у нас в саду и осы других видов, но в ничтожном количестве. Они совсем не причиняют нам хлопот и беспокойства, а некоторые виды ос приносят саду только пользу. Оса галльская (( Polistes gallicus)) тоже относится к бумажным осам; она имеет очень тонкую «талию» и достигает в длину 1-1,6 см. Галльская оса строит гнездо без наружной оболочки (только соты) и размещает его в укромном месте: в стенной нише, под камнем, в кроне куста и т.п. Оса галльская охотно посещает цветы в саду и опыляет растения. Полезна для сада роющая оса аммофила песчаная ((Ammophila sabulosa)) длиной до 2 см. Гнездо в виде норки аммофила выкапывает в песке. Оса затаскивает в гнездо парализованную гусеницу для будущего потомства, откладывает в гусеницу яйцо и закупоривает вход в норку. Помимо вреда, осы приносят и значительную пользу. Они уничтожают многих вредных насекомых, поскольку добывают их для выкармливания своих личинок. Большинство видов ос вреда человеку не приносит и нуждается в охране, так как это полезные энтомофаги, истребители вредных насекомых, приумножающие урожай. Они не только помогают сохранить нам урожай, но и борются с вредителями лесного хозяйства. Осы выполняют в природе роль регуляторов численности различных насекомых, поддерживают стабильность экосистем.

Оси підгризають наш врожай, котрий потім гниє - просто жах!

Оса не дуже шанована садівниками комаха.

Батат везуть з Франції з Італії по їхнім скромним цінам...

Трихозант - ліаноподібна рослина із роду гарбузових. Плететься по шпалері. В недозрілому вигляді використовують, як кабачок. Після достигання вживають ягоди, що в середині. Ягоди схожі не ягоди гранату. Трихозант «Петола Улар» (форма полосатая). Трихозант – редкое тыквенное растение. Вьющееся растение (5-6 м) с типичными листьями типа огуречных. Чрезвычайно необычный женский цветок – белый с большими (в 5-8 см в диаметре) лепестками в виде изумительно-роскошных кружев. Цветок имеет сильный медовый аромат.. Плод длиной 25-30 см, толщиной 8-10 см, недозревший зелёного цвета, с более тёмными продольными полосками, с бугорчатой поверхностью. При дозревании плод становится оранжевым, но не раскрывается. Семена внутри находятся в красных сочных сладковатых ягодах, как у момордики. Употребляют в недозревшем виде в салаты.

Квітка фіголистового гарбуза.

Фіголистовий гарбуз має листя схоже на листя інжиру - фіги. Цей гарбуз не перезапилюється ні з якими іншими. Він має неабиякі властивості з витривалості - витримує заморожування до мінус чотири градуси. Він стійкий до грибкових захворювань. Має розгалужену кореневу систему і завдяки цьому привиті на нього дині , кавуни, огірки дають стабільний врожай. Він має тверде насіння чорного кольору, яке не проростає без допомоги - краще вирощувати через розсаду. Запечений в духовці цей гарбуз має не перевершений смак копченої риби. Волокна, що біля насіння на відміну від звичайного гарбуза є досить твердими - їх можна різати на салат, тушкувати на сковороді з олією , салом, спеціями і цибулею. Після тушкування можна додавати в супи, млинці, пироги, або використовувати, як гарнір. Вирощуючи на салат використовують, як кабачки в недозрілому виді. Дозрілий гарбуз має дуже тверду шкірку і може зберігатися роками. Врожайність дуже велика. Легко заплітає паркани, навіть дерева. Має надзвичайно красиву білу квітку.

Для приготування національної японської страви - десерту Вагасі - обов"язково використовують батат.

Гарбуз – велетень ягода. Етимологія . Гарбуз - для кожного з нас це слово викликає свої думки. Що ж до походження назви прекрасного овоча то ціла історія.. Трапляються й такі випадки, коли слова обох мов — української та російської — близькі щодо вимови, але означають різні рослини. Поріняємо російське арбуз і українське гарбуз. Звукова спорідненість цих слів одразу ж впадає у вічі, але плоди, які вони називають, навряд чи хто-небудь сплутає на смак. І все ж походять вони з того ж самого джерела. І українське гарбуз, і російське арбуз запозичені з кримсько - татарської мови, що в свою чергу перейняла слово карпуз із перської. Там слово xārbuza означає диня, а при дослівному перекладі — ослячий огірок. В російській мові, що зберегла давнє слово тиква, арбуз стало означати кавун. Що ж до української мови, то в ній слово тиква здавна вже означає посуд округлої форми. Очевидно, тому запозичене з кримсько - татарської мови слово гарбуз стало означати інший плід, ніж у мові російській. До речі, в цьому значенні слово гарбуз з української мови потрапило в польську. Для означення ж усім відомого солодкого червоного плоду українська мова запозичила з турецької слово кавун. Цікаво відзначити, що в турецькій мові слово kavun, як і слово xārbuzaв перській, означає диню. Саме в такому значенні слово kawonувійшло з турецької в польську мову. Розповсюдження. Розповсюдження. Культура гарбузових найбільш поширена в тропіках і субтропіках. Систематика. Систематика. Рід Гарбуз (Cucurbita L.) по класифікації К. Лінея представлений 3 (трьома) культурними видами. Американський учений Бейлі описав 18 диких видів гарбуза, більшість з них походить з Мексики, Гватемали, Гондурасу та південних штатів США. По еколого-географічній класифікації видової і сортової різноманітності гарбуза, розробленого працівниками ВІР ім. Н. И. Вавилова і опублікованої А. І. Філовим, рід Гарбуз представлений 5 культурними і 16 дикорослими видами. В культурі найбільш відомо 3 види гарбуза: великоплідний, мускатний, твердошкірий. Великоплідний гарбуз (Cucurbita maxima Ouch.) — однорічна рослина з дуже великими плодами, з циліндровою плодоніжкою, що дозволяє відрізняти його від гарбуза твердошкірого з гранованою плодоніжкою. М'якоть плодів окремих сортів містить до 15% цукру і до 40 мг/ 100 г каротину. Підвидів 4: дикорослий, американський, китайський і старосвітський, 3 різновиди останнього підвиду вирощують і в нашій країні. Гарбуз великоплідний найбільш широко обробляють в центрі походження — в Перу, Болівії, Північному Чилі. Трапляється багато його різновидів і сортів в тропіках і субтропіках в обох півкулях. Вторинним центром сортової різноманітності гарбуза великоплідного є Індія. Мускатний гарбуз (Cucurbita moschata Duch.) — однорічна рослина. Плодоніжка тверда, гладка, 5-гранна, розширена біля плоду; м'якоть плоду містить до 11,3% цукру. Відомо 6 підвидів, що характеризуються еколого-географічною відособленістю: індійський, колумбійський, мексиканський, північноамериканський, туркестанський і японський. Сорти трьох останніх підвидів широко вирощують в субтропіках і в помірній зоні. Гарбуз мускатний пристосований до теплого вологого клімату тропіків, повсюдно трапляється в центрі походження: в Центральній Америці, на півдні Мексики, в Колумбії, Перу, а також широко культивується в багатьох країнах Євразії. Твердошкірийй гарбуз (Cucurbita реро L.) імовірно походить від дикого техаського гарбуза Cucurbita texana, який в дикому вигляді росте в Центральній, Південній Мексиці та в південних штатах США. В культурі його вирошують повсюдно. Це однорічна рослина з плодоніжкою, що має 5-8 рубців, глибокі борозенки. Трапляється з довгою огудиною, короткою огудиною та кущові форми. Відомо 4 підвиди: з довгою огудиною, кущовий, декоративний і дикорослий. Перші два підвиди виростають і обробляються в тропіках і субтропіках. Підвид з довгою огудиною має 2 різновиди: овальну (var. реpo) і сплюснутоплідну (var. complanatus). Підвид кущовий включає декілька різновидів, у тому числі кабачок (Cucurbita реро var. geraumanas Duch.) і патисон (Cucurbita реро var. melopepo L), відмінний тим, що плоди як овочі використовуються у вигляді 6-12-денних зав'язей. В нашій країні сорти цього підвиду домінують, до них належать широко відомі кущові форми: патисони і кабачки, останніми роками набули поширення цуккіні (італійські кабачки), мають, як правило, зелене і строкате забарвлення плодів . У роді Cucurbita багато диких багаторічних видів: Cucurbita cordata, Cucurbita digitata, Cucurbita californica і інші, а в культурі відомий тільки один — Cucurbita ficifolia — гарбуз фіголистний — багаторічна рослина з твердим здерев’янілим 5-гранним стеблом, листя серцеподібне, дрібнозубчасте по краях, віночок квітки оранжевий і жовтий; плід довгастий, часто зігнутий; м'якоть біла, тверда, помірно суха. Насіння чорне, плескато овальне. Центр походження — Перу. Найстародавніші залишки Cucurbitaficifolia і Cucurbitamoschata у вигляді обвугленого насіння, плодоніжок і шкірки плодів знайдені в Перу, їх вік більше 5 тисяч років, а в Мексиці, в печерах Осотро, знайдені аналогічні по віку залишки Cucurbita реро. Гарбуз фіголистний вирізняється стійкістю до прикореневої гнилизни, що викликається патогенними грибами, що мешкають в ґрунті. Тому на рослини цього виду гарбуза часто щеплять інші види гарбузових, зокрема огірок, особливо страждаючий від цих інфекцій при інтенсивній культурі в умовах захищеного ґрунту.

Для виготовлення чіпсів в крохмальній культурі повинно бути якась кількість цукру - в бататі його достатньо.