Дивіться, пацики і ципи, зараз Антоха вам пояснить за суспільну дискусію як ключовий елемент державотворення.
Колись давним-давно люди втомились різати один одного і вирішили, що для більш ефективного застосування списів треба об'єднуватись за різними там ознаками - проживання на одній території, спільна мова, віра в богів, колір шкіри, все таке - і разом різати інших. А щоб не різати один одного, треба встановити моральні імперативи - тобто що таке погано і що таке добре. І домовитись один з одним що от у нас оце можна а оце не можна.
Далі все це втілювалось в різні види, там спочатку грубо кажучи камлання шаманів, потім в релігійні та світські закони, ну а зараз взагалі кенсел калчер через інтернет, який дав можливість об'єднуватись в групи і травити інших навіть тим, хто програв в генетичну лотерею.
Таким чином суспільна дискусія народжує правила.
Вирішувати можна дуже різне, і дуже по-різному, але вирішувати. Десь можна їсти людську плоть, але не можна співати опівночі. Десь можна забити камінням невірну дружину, але не можна садити різні овочі поруч. Десь можна взривати торгівельні центри, але не можна заходити в туалет не попросивши вибачення у вищої сили.
Суспільна дискусія народжує неписані правила, неписані правила формалізуються в писані закони, і далі держава як репресивний апарат слідкує за їх виконанням.
Що очікував від закону про мобілізацію я та, підозрюю, ще багато хто?
Що будуть створені умови, які максимально сприяють громадянам ставати захисниками, та умови, які будуть робити життя ухилянтів нестерпним.
В демобілізацію ніяку я не вірю, хоча звісно всередині були якісь такі полупокерні "мінські" з самим собою, тіпа ну можєт єслі будєт 36, блаблабла, але то херня і здоровий сенс завжди казав що це неможливо.
Всі люди, які проживають на території України, в конституційному сенсі становлять її народ. Суспільну дискусію стосовно своєї безпосередньої участі в відбитті російської збройної агресії вони вже давно провели, і її результати представили на загал. Вони прості:
1. Я воювати не піду.
2. Хто пішов воювати той лох.
3. Якщо ті, хто пішов воювати закінчаться, я або втічу (відкрийте кордони), або прилаштуюсь (бєбєбє).
Тому очікувати, що механізм представницької демократії - тобто народні обранці, ну або отой сплав рішал, випадкових людей, мільйонерів та їх медійної прислуги, який у нас їх замінює, застосує репресивний апарат всупереч результатам суспільної дискусії - було наївно.
Це жорстоко, але це суворі факти, які треба прийняти, для того щоб рухатись далі. Мирними методами ми цю історію нікому не продамо.
Причина цього криється в самому серці України як пострадянської колонії. Вона полягає в тому, що на території нашої країни живуть ДВІ групи людей. Нація, і населення.
Нація - це народжена в муках спільнота людей, які проміж хлібом і свободою обирають свободу. Реально, не пафосний термін. Це люди, які скинули з себе одвічну малороську сонливість і хочуть побудувати України своєї мрії.
Населення ж - це просто населення. Воно хоче жити, пити, їсти, спати, народжувати собі подібних, мутитись, палитись і відкупатись. Нації треба щоб населення воювало. Населенню треба, щоб нація припинила, бо "єслі на вайну нікто нє прійдьот то єйо нє будєт" (до речі, саме такий меседж йому продавали на останніх виборах, гггггг).
Націю дратує інертність та хитросракість населення. Населення дратує "а шо ані лєзут і вєчно самиє умниє". Конценсус в мирний час можливий, в час кризи - ні.
Чи встигаємо ми скорегувати простір сенсів та провести нову суспільну дискусію? Можливо.
Чи є це кому робити? Ні. Тверде і чітке ні. Для того щоб це зробити, треба не брехати, а значить - бути носієм цінностей. Голос же нації наразі задавлений воплями населення, позбавлений будь-яких інструментів впливу, медійних площадок і взагалі з посадки чи сільської хати на бімбасі ніхєра ти не надискутуєш.
Що ж потрібно робити після усвідомлення цих фактів? По-перше, не піддаватись відчаю. По-друге, шукати правильні меседжи для суспільної дискусії. По-третє - шукати правильні інструменти для її проведення з необхідними результатами.
Я щиро вірю що люди, які здійснили найуспішнішу інформаційно-психологічну спецоперацію в історії людства - а саме зняли та показали серіал в якому чувака обрали президентом, і актора який там грав дійсно обрали президентом - можуть легко з цим впоратись.
Тому я з усмішкою дивлюсь в сяюче майбутнє, шановна громада, і віра моя є гранітом! І росте завзяття міць!
*Вскакує, починає марширувати на місці і незрозуміло кричати щось по-сержантські, плюючись слиною та час від часу зриваючись на регот*
А. Колумбет
