Дисидентом я не був і політикою не цікавився, політикою цікавився мій син, який 2 рази був на Майданах, як мабуть і Ви напевно. Мій син був як і його діди націоналістом і був навіть депутатом одного міського району. А я був націоналістом по переконанням в дитинстві, потім вже коли працював у багатонаціональному колективі, були друзі інших національностей, як башкір, комі і навить фін (суомі), були і мад'яри, евреї перші рази був і звичайно рашникі, українці з різних куточків України. Потім коли мене стали посилати по відрядженях, десь в загальному підсумку був за 13 років десь біля сотні разів.
І що на мене вплинуло особливо вражаюче - в Баку я був до 12 разів, перші рази в роках 83,84рр.Там тоді було багато вірмен, цілий вірменський старовинний квартал за вокзалом, тисяч на 25, ну молодші і по цілому місті жили. Вірмени були найбільш освіченими і працювали ІТР'овцями, азербайджанці процювали на заводах для пташки в записах, а так взагалі на ринках. Після подій в Сумгаїті, я був там ще 2 рази. В останній раз жодного вірмена вже в Баку не було, не було їх і в Приморську - таке куротне містечко на березі дуже теплого моря. Декого викідували з вікон.
Не несе щастя націоналізм ні для кого