Я їду до друзів із СД, які там вже років 5. Багато хто їх тут знає. Там нас бере сім'я до себе. На вокзалах волонтери зустрічають, годують, дають сімки і розміщують. Знаю за тих, кто приїхав раніше, їх росзелили типу в гуртожиток. Окрема кімната. Душ і туалет на поверсі, кухня загальна, готують по черзі. Харчі привозять, одежу, всі засоби гігієни, дитяче харчування я сьогодні там ночувала. Тепло, тихо, не стріляють.....
Рожеві окуляри не одягаю, тому одразу хочу знайти роботу і винайняти окреме житло. Як це в мене вийде, не знаю.
Але на даний час дитина поряд зі мною і вже другий день не мешкає в подвалі.
Але виїхати дуже складно. Мене чоловік запихував у тамбур. Їхали з малим на верхній полиці, це нам ще повезло. Але я гадаю що це ніщо в порівнянні із спокоєм і життям дитини. Маю надію на скоріше повернення